Міжнародна діяльність Львівської Ставропігії

Перша у вітчизняній історії «Енциклопедія Львівської Ставропігії» Богдана Сушинського переконливо, у всій складності історичного пізнання міжнародних та міжконфесійних взаємин, подій, імен та архівних документів, відтворює буття і старожитнього Львівського Успенського братства, його школи та Ставропігійського Інституту, і нині діючого спадкоємця їх слави, Університету «Львівський Ставропігіон».Львівське ставропігійне братство, Львівська ставропігія — братство, національно-релігійна громадська організація українських, грецьких міщан Львова. Початок діяльності близько 1439 року, початки його значного розвитку припали на 80-х роки 16 ст. Діяло до 1788 р. Ініціаторами заснування Львівського братства були середньо заможні купці та ремісники Юрій та Іван Рогатинці, Іван та Дмитро Красовський, Л. Малецький та інші. Крім Успенського братства, у Львові в першій половині XVI ст. були ще два братства, а саме, при церкві Благовіщення та при церкві св. Миколи на Підзамчу. Для покриття витрат на удержання церкви, шпиталю, гостинного дому та школи.Крім членських вкладок, до братської скарбниці йшли різні поступлення: пожертви як духовних, так і світських осіб, платня за навчання дітей у школі, і т. д. Бідні школярі діставали також пожертви від мешканців м. Львова в нагороду за спів колядок та віршів під час Різдвяних свят, Великодня, Зелених Свят і т. п. Як відомо, цей звичай збирання пожертв школярами-бурсаками став загальним явищем в багатьох братських школах на всіх українських землях. Сталося так, що в кінці 1585 р. прибув до Львова антіохійський патріарх Яким. Львівське Успенське братство звернулося до нього з проханням затвердити новий статут братства, що передбачав організацію при братстві школи і друкарні та наділення братства більшими правами, ніж воно мало до того часу. Патріарх Яким 1 січня 1586 р. затвердив новий статут братства. Прихильно ставився до Успенського братства і київський митрополит Петро Могила. Так, він підтвердив ті права, що їх надали братству східні патріархи, а також вимагав митрополичого благословення на друкування книжок у братській друкарні. Успенське братство з першого року існування братської школи домагалося монополії для неї на м. Львів і справді здобуло монополію в листопаді 1589 р. від царгородського патріарха Єремії II. На чолі Успенської братської школи стояв ректор, що його вибирало братство з числа осіб, відомих своєю педагогічною діяльністю. Першим ректором був Арсеній  митрополит, а р. 1604 на ректора був обраний Іван Борецький. З числа учителів Успенської братської школи слід згадати найвизначніших осіб: 1. Степана Зизанія учителював у Львові в pp. 1586— 1593, а потім був учителем Віленської братської школи; викладав слов’янську мову; 2. Лаврентія Зизанія, що учителював у Львові до 1591 p., був автором підручника «Грамматика словенска» (Вільно, 1596 p.); 3. Кирила Транквіліона-Ставровецького, що учителював у Львові в pp. 1587—1591; був великим знавцем грецької мови.

У Львівській братській школі вивчали чотири мови — слов’янську, грецьку, латинську та польську. Введення латинської мови як предмета навчання треба віднести на початок XVII ст. Латинська мова ніколи не була в тій школі викладовою мовою, бо навчання там провадилося слов’янською та грецькою мовами. Із всіх братських шкіл, лише єдина Львівська школа зберігала цей порядок до кінця XVII ст. Взагалі латинська мова займала у Львівській школі скромне місце, бо насамперед не завжди серед учительського персоналу були добрі знавці мови. Інші предмети були — граматика, поезія, риторика, діалектика та спів. Братство особливу увагу уділяло співу. З числа учнів Успенської братської школи вийшли такі відомі пізніше діячі: Сильвестр Косів, Ісая Копинський, Памва Беринда, Єлисей Плетенецький, Захар Копистенський, Ісая Трофимович-Козловський, Петро Могила. Школа Успенського братства у Львові одразу набула широкого розголосу, так що стала зразком для інших братств, що почали відкривати школи в багатьох містах і містечках. На кінець, слід вказати, що в тісному зв’язку з братською школою стояла друкарня Успенського братства, де друкувалися підручники і різні книжки, необхідні для шкільних потреб. Першим друком тої друкарні треба уважати панегірик на честь київського митрополита Михайла Рагози — «Просфонема», а першою книжкою, що вийшла того самого року (1591), був підручник грецької мови «Адельфотес».Братство при Успенській церкві постало в XV ст., від 1530-х років розвивало більшу діяльність. 21 січня 1602 року було укладено угоду з Г. Балабаном, за якою братство мало сприйняти можливість спадкоємності на посаді львівського єпископа. Братство намагалося створити у Львові міське самоврядування, незалежне від влади Польщі. Свою культурну діяльність Львівське Успенське братство розпочало з організації української міської школи вищого, ніж усі дотеперішні, рівня і з викупу від лихваря друкарні Івана Федорова. Невдовзі ця друкарня запрацювала, ставши першим суто громадським видавничим підприємством України. Таким чином, діячі братства стали продовжувачами справи тих освічених львів’ян, які свого часу підтримали друкаря.Характерно, що з перших же днів існування братства його керівники повели і боротьбу літературну, поставили публіцистику на службу освітнім та громадським цілям братства. Таким чином, пожвавлення громадської активності львів’ян привело одразу ж до пожвавлення літературного, спонукало шукати нові форми агітації – засобами художнього слова. Цікаво й те, що Юрко Рогатинець виявив талант не лише в літературній творчості, а й у діяльності своїй як майстра-ремісника. В центрі уваги Львівського братства були питання розвитку освіти, друкарства, культури взагалі. Керівники братства добре розуміли, що темрява, затурканість народних мас на руку тільки гнобителям. Спершу члени Успенського братства спробували об’єднати всі українські школи Львова в одну. Однак незабаром план змінився: братська школа на Руській стала головною, передміські поступово перетворилися в її своєрідні філіали.Про високий рівень викладання грецької мови свідчить той факт, що учні школи разом з учителем-греком Арсенієм Еласонським уклали паралельну граматику грецької і церковнослов’янської мов “Аделфотес” (надрукована 1591 року).Викладачами братської школи були найвизначніші у той час діячі української культури, письменники і вчені: Лаврентій і Стефан Зизанії, Іван Борецький, Памво Беринда, Оникій Волкович, Сильвестр Косов та інші. Визначною пам’яткою тогочасної педагогіки став складений львівськими міщанами статут школи “Порядок шкільний”. У статуті передбачалося, що вчитель мав бути зразком моральної поведінки. У цілому статут ставив перед школою завдання не лише давати учням знання, а й виховувати громадян-патріотів, корисних суспільству. Про рівень викладання у братській школі свідчить наявність у бібліотеці братства творів не лише українських письменників, а й грецьких, латинських, західноєвропейських. Зокрема, грецька література була представлена авторами всіх головних періодів її розвитку: класичного (Езоп, Піндар, Евріпід), елліністичного (Геліодор, Аполлоній Александрійський, “Александрія” Лікофрона Халкідського), греко-римського (Лукіан Самосатський), візантійського (“Бібліотека” Фотія, коментар до “Іліади” Євстафія, єпископа Фессалонікійського). Були також видання головних представників політичного красномовства античної доби – Ісократа і Демосфена, збірник “Промови давніх ораторів” (грецькою мовою), збірник епіграм грецьких поетів, греко-латинське видання апокрифів і деякі інші книги. З римської літератури були твори Верґілія, Іорація, Овідія (1688 р. – три видання), промови Ціцерона (у тому й в коментованому виданні Целія). З творів італійських гуманістів, написаних латинською мовою, братська книгозбірня мала видання Ф. Петрарки й автора з другої половини XV ст. Піко да Мірандола.Спираючись на вітчизняну культурну спадщину й досягнення світової літератури, вчителі, а інколи й учні, братської школи створили чимало оригінальних літературних творів. Уже 1591 р. (перший рік діяльності друкарні Львівського братства) вийшла з друку “Просфонема” – збірник українських і грецьких віршів, що їх декламували школярі. З Львівським братством та його школою пов’язане і виникнення славнозвісної “Перестороги”. Авторами цього твору різні дослідники називали то того ж таки Юрія Рогатинця, то Івана Борецького. Це все люди, чиї погляди сформувалися під впливом братства, у тісному зв’язку з його діяльністю. Споруджена братством нова Успенська церква відзначається гармонійним поєднанням рис українського дерев’яного будівництва з досягненнями ренесансної архітектури. Завдяки цьому ансамбль будівель братства – одна з найвизначніших пам’яток тогочасної архітектури.Львівське братство стало зразком для Луцького, Київського, Перемишльського, для численних братств у малих містечках, подекуди й у селах. Найбільше їх виникло в Галичині, на Холмщині й Волині, згодом – і на Правобережжі. Важко у короткій статті переповісти заслуги Львівського братства, його школи, друкарні в розвитку літератури, освіти, мистецтва. Найпліднішим був перший період діяльності братської організації, коли нею керували брати Красовські й Рогатинці, з якими співпрацювали вчителі Степан і Лаврентій Зизанії, Кирило, Арсеній Еласонський. Раніше всі дослідники вважали, що викладач братської школи, знавець грецької мови Кирило – це Кирило Транквіліон Ставровецький. Як тепер виявилося, було ще два літератори-грецисти на ім’я Кирило. Котрий з трьох працював у школі братства до 1592 р. – поки що не вдалося з’ясувати. Саме на цей час припадають найбільш новаторські ініціативи братських видавців і публіцистів, які служили своєю творчістю завданням визвольної боротьби. Згодом керівництво братством перейшло до рук заможних українських і грецьких купців. З того часу в освітній діяльності Львівської Ставропігії почали задавати вчителі, редактори, друкарі. Серед них були найвизначніші письменники і вчені першої половини XVII ст. – Іван Борецький (згодом засновник Київської братської школи), Памво Беринда (згодом “архитипограф” Київської Лаврської друкарні) та багато інших. Братство планувало підняти викладання у своїй школі до рівня академії – вищого навчального закладу. При цьому воно спиралося на підтримку частини козацької старшини, яка згідно з умовами Гадяцького договору 1658 р. між Україною і Польщею, домоглася від польського уряду згоди  на діяльність ще однієї академії, крім вже існуючої київської. З цього приводу єзуїти розгорнули широку кампанію. Головна заслуга братського видавництва того часу – передруки традиційних літургічних текстів і випуск букварів великими тиражами – до 6-7 тисяч примірників. Важливо й те, що навіть до передруків додавалися світські за змістом передмови, присвяти, так звані “епіграми на герби”. У віршах при зображенні видавничої марки – герба Львівського братства – підкреслювалося, що цей знак включає зображення лева, яке було гербом ще давніх галицьких князів, і малюнок вежі – символу стійкості братства у боротьбі з труднощами. Серед братських видань XVIII століття вирізняються публікації твору визначного українського письменника й ученого, професора Києво-Могилянської академії Мануйла Козачинського “Філософія Арістотелева”. Кращі її вихованці продовжували навчання в Київо-Могилянській академії, колегіумах Лівобережної та Правобережної України. Якийсь час з братством підтримував зв’язки дипломований доктор медицини Пилип Ляшковський, в бібліотеці братства були медичні книжки (твори Павла Егінського, зільник Сиреніуса). Колишня братська друкарня від 1790 до 1939 року була власністю Ставропігійського. Цікаво зазначити, що на її місці нині розташована навчальна друкарська майстерня професійно-технічного училища поліграфістів. Ця скромна майстерня – найстаріше в усій Східній Європі поліграфічне підприємство, що діє безперервно майже чотири століття – з 1591 року. Про діяльність Львівського братства і його школи розповідають численні архівні матеріали, які є унікальними пам’ятками української мови і літератури. Переважна їх більшість зберігається в Центральному державному архіві України у Львові. Рукописні книги з багатющої бібліотеки братства увійшли до фондів Львівського історичного музею. Натомість книги, що їх видавала братська друкарня, розсіялися по світу. Як видно з каталога “Пам’ятки книжкового мистецтва”, опублікованого Львівським видавництвом “Вища школа”, стародруки з друкарні братства є в книгозбірнях багатьох країн колишнього радянського союзу, в бібліотеках Варшави і Вроцлава, Праги і Будапешта, Лондона і Нью-Йорка. Широке їх розповсюдження – яскраве свідчення ролі братського книговидання у міжнародних культурних зв’язках. На основі виданих братством стародруків і документів з братського архіву низку літературознавчих та історичних творів написав І. Франко. Вивченням їх займалися академіки К. Студинський, М. Возняк, І. Крип’якевич. У наші дні праці, в яких висвітлюється історія Львівського братства, опублікували науковці Львівського державного університету імені І. Франка, Інституту українознавства НАН України імені І. Крип’якевича.Ставропігія мала свою бібліотеку. На її полицях зберігалося близько 300 дорогоцінних книг, котрі зі заснуванням братського музею потрапили до його збірки.

Література

1.Ісаєвич Я. Братства та їх роль у розвитку української культури 16-17 ст. — К.: Наукова думка, 1966.

2.Ярослав Ісаєвич. Видавництво Львівського братства // Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми. — Львів, 2002. — С. 139–147.

3.Сушинський Б. Енциклопедія Львівської Ставропігії. XV – початок XXI ст. / Богдан Іванович Сушинський, Міжнар. центр впровадження програм Юнеско, Ун-т “Львівський Ставропігіон”, Ін-т ставропігійських досліджень ; вступ. сл. Ярослав Кміт. – Одеса : Астропринт, 2018. – 373 с.

1.1. 2022,

Львів

Кот Михайло Петрович голова Правління Міжнародного Центру впровадження програм ЮНЕСКО

Тарчинець Василь Федорович  ректор «Міжнародної академії літератури і журналістики»

Кміт Ярослав Михайлович — співзасновник Університету «Львівський Ставропігіон», доктор філософіїпрофесор.Сер Ярослав Арх Кміт.Суверенний Рицарський Орден Христа Спасителя.

Огірко Ігор Васильович професор МАЛіЖ Українська академія друкарства, завідувач кафедри інформаційних мультимедійних технологій

Кащевська Надія Вікторівна студентка Університету, Ставропігійське наукове академічне товариство.

Рецензент: В. М. Юзевич, доктор фізико-математичних наук, професор