“Від сивого Дніпра до в’юнкого Ужа…”

Цей матеріал був опублікований у газеті Верховної Ради «Голос України» в номері за 29 серпня цього року. І що дивно й приємно: дослухалися слуги народу до думки простого мешканця Срібної Землі: зняли з себе недоторканність, навіть пан Рабинович заговорив українською в стінах парламенту… Отже, його величність Слово, що і як би ми не говорили – усе-таки діє. А це – обнадіює…
За згодою автора розташовуємо його у нашій газеті.

Андрій Дурунда у Мукачівській бібліотеці на презентації книги “ЧАША”


…Чверть століття тому, будучи кандидатом у народні депутати, я пропонував, аби в залі засідань парламенту була картина Страшного Суду, щоби депутати, натискаючи кнопку за чиєюсь вказівкою чи за конверти-банківські рахунки, щоразу бачили, що їх чекає за їхні гріхи. Не продаватися, бо на чужому, а тим паче на загальнонародному горі особистого щастя не збудуєш… І голосуйте особисто, не займайтеся кнопкодавством за когось, бо це – ваша трудова дисципліна і ваш обов»язок, ваша честь, зрештою. Ви маєте бути взірцем: не дрімати під час засідань, не грати у комп’ютерні ігри, не базікати по телефону, бо у ваших руках не мало й не багато, а доля ДЕРЖАВИ!
Та врешті зніміть з себе ту осоружну недоторканість, увійдіть в історію як парламентарі честі й совісті, які не бояться закону, які рівні з усіма іншими своїми співгромадянами.
Змучений, сто разів обкрадений, зубожілий народ надіється на вас, законотворців, дивиться мов на еталон чесності, патріотизму, добропорядності…. І не зазнаватися, не вважатися вищим за Бога. Для прикладу, нині нардепом стала загалом гарна людина, про яку я навіть писав колись. Зателефонував, аби привітати героя свого нарису – вже, на жаль, не піднімає слухавку… Невже влада псує – отак, зразу, не відходячи, як кажуть, від каси? Народ мудро підмітив, що хто високо літає, той низько падає…
У одному зі своїх віршів про Україну з болем-гіркотою питаю:
Що зробили ви з нею, князі і князьки,
Із багатством, красою, вандали?
Ви народу казали солодкі казки,
І нахабно її обкрадали.
То ж не знімайте останню свитину з неньки своєї вимученої, яка плаче сльозами Святої Марії (так ще в 1999 році я назвав свій роман, де під Богородицею розуміється Україна), не пускайте її сиротою-заробітчанкою-служницею по світу, не грішіть перед нею, матір’ю своєю… Бо вона з вірою і надією дивиться на вас, своїх синів і дочок – нинішніх керманичів своїх, рятівників і оборонців.
І ще. Молю, благаю, вимагаю: не цурайтеся материнсько-отчого слова, не послуговуйтеся мовою нинішнього агресора. Нащо ваші закони-постанови, якщо не буде держави? Адже чия мова, того й держава. Бо від сивого Дніпра до в’юнкого Ужа – одна мова й душа.
Депутати й депутатки! Вас ніхто силою не гнав і не тягнув у Верховну Раду. Ви самі свідомо ступили на ту тернисту, але таку богоугодну і благословенну путь – чесному служінню своїй Батьківщині, її громадянам. Так не підведіть його, свій рідний многостраждальний народ. І кожним своїм кроком і кожним словом, кожною думкою своєю пам’ятайте: хто служить людям – служить Богу.
Андрій Дурунда,
член НСПУ та НСЖУ, відзначений Почесною Грамотою Верховної Ради України, трьома міжнародними та трьома обласними літературними преміями
м. Ужгород


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *