Фортифікація в Україні. Дослідження та проблематика.

  1. Фортифікація в Україні. Дослідження та проблематика.

 

Історія будь-якої держави, з найдавніших часів до сьогодення, нерозривно пов’язується з питаннями її зовнішньої безпеки, захищеності, що в свою чергу впливає на її міждержавні відносини,  рівень розвитку економіки та матеріальної культури. В військовому аспекті держави ця захищеність створюється за рахунок її армії та зміцнення її кордонів, яке здійснюється шляхом побудови військово-інженерних систем укріплень для захисту та оборони. Мета побудови цих укріплень завжди залишалась і залишається незмінною, але іх „форми” і захисні властивості постійно змінювались та вдосконалювались з рівнем росту військової потужності та майстерності, і з плином часу переросли в окремий напрямок військової науки, званий „фортифікація”.

Фортифікація (походить від латинського fortificatio – укріплення; fortis – сильний, міцний і facio – робити) – військово-інженерна наука про способи захисту військ, населення та об’єктів за допомогою будови і використання укріплень та оборонних споруд.

Перші типи фортифікаційних споруд зародились ще за часів глибокої давнини у вигляді примітивних загорож, призначених для захисту проти таких самих примітивних засобів ураження. Пізніше почали з’являтись окремі поселення, оточені огорожею з землі, каменю або дерева; з розвитком міст огорожа зміцнилась кам’яними стінами та доповнилась ровами з водою та іншими спорудами. Великі поселення переростали в окремі потужні фортеці. Розповсюдження і вдосконалення вогнепальної зброї призводить до еволюції фортифікаційних форм – висота оборонних мурів зменшується, а товщина їх збільшується; на мурах і баштах встановлюються артилерійські гармати. З появою масових армій фортеці перестають відігравати важливу роль у веденні війни – основні сили противника обходять фортеці, залишаючи для їх блокади лиш невеликі загони з потужною артилерією. Внаслідок цього відбувається наступний етап розвитку укріплень – будівництво численних проміжних фортів для зтримання обхідних маневрів ворожих військ. Однак досвід Першої Світової війни довів, що фортова система не здатна самостійно затримати противника. Опір ізольованих фортів, без польової підтримки армії, був короткотривалим. Це призводить до переходу в період між Першою і Другою світовими війнами до нової системи укріплень – укріпленим районам, в систему побудови яких закладено окремі вузли оборони і опорні пункти, що складались з певної кількості окремих фортифікаційних споруд. Окремі укріплені райони простягались по фронту на довжину близько сотні кілометрів, і мали глибину від 5 до 15 км.

Вивчення, аналіз, дослідження історії фортифікації є досить цікавим, і, водночас, досить специфічним напрямком, на відміну від інших напрямків військової історії. Хоча тема фортифікації і викликає велике зацікавлення серед прихильників військової історії, однак вона дуже скупо висвітлена в українських спеціалізованих виданнях, часописах, інтернет-ресурсах, і переважно обмежується тільки загальноісторичними описами замкових споруд, не враховуючи інші етапи розвитку оборонного будівництва. Треба признати і те, що в наші дні тема фортифікації не користується великою „популярністю” і на державному рівні, яка б мала забезпечити їх захист як пам’яток оборонної архітектури. Наслідком такого відношення є як природна, так і вандальна руйнація споруд, деякі з яких простояли непошкодженими не одну сотню років і витримали не одну облогу чи бій, але людська байдужість довела їх до сучасного катастрофічного стану.

Відсутність фахових видань та одинична кількість інтернет сайтів, що стосуються збережених на території України оборонних споруд різних часів, дали автору поштовх до створення у 2007 р. сеціалізованого профільного інтернет-форуму  для підняття та обговорення питань історії фортифікації. За два роки існування „Український історико-фортифікаційний форум” об’єднав більше 200 небайдужих до історії людей, більшість з яких є постійними активними дослідниками оборонної спадщини на теренах нашої країни. Серед учасників форуму є також багато однодумців, професійних дослідників та аматорів і з інших країн – Росії, Польщі та інших країн Європи. Формат головної сторінки форуму обраний на російській мові з метою полегшення навігації для зарубіжних користувачів, однак серед розділів форуму можна зустріти теми навіть на польській і англійській мовах. Завдяки численним експедиціям ентузіастів фортифікаційного руху проводиться виявлення, опис, фотофіксація фортифікаційних споруд та їх залишків на території України. Праця ця важка, але наполегливість і відданість улюбленій справі перемагають. В найближчій перспективі планується створення львівської організації дослідників фортифікації.

Запрошуємо усіх небайдужих до історії людей приєднуватись до спілкування та обговорення наукових, дослідницьких та проблемних питань фортифікації.

„Український історико-фортифікаційний форум”

Адреса в мережі інтернет:

http://relicfinder.info

 

Вячеслав ОДІНЦОВ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *