РОБОТА БЕЗ ПРАВА НА ПОМИЛКУ

РОБОТА БЕЗ ПРАВА НА ПОМИЛКУ
Важка і напружена професія лікаря. Можна сказати, найважливіша. Вона вимагає постійного вдосконалення. Лікарі – це люди, перед якими стоять самі важкі завдання: розпізнавати, лікувати, попереджати хвороби, забезпечувати збереження і зміцнення здоров’я та працездатності людей, порятунок життя. З давніх пір саме їм належить заслуга продовження життя.

Медицина постійно знаходиться у розвитку. Нові хвороби вимагають нових знань. До того  ж, знання  і вміння лікаря не обмежуються лише областю чистої медицини. Справжній фахівець повинен бути і гарним психологом : вміти вислухати людину, проникнути в його душу; вміти заспокоїти, вселити надію, впевненість, віру; вміти переконати у правильності і необхідності призначеного лікування.
Мені хочеться розповісти про лікарів 8 –ї лікарні інфарктного відділення м. Львова, які багато років рятують людей і є спеціалістами із унікальним досвідом – лікарі без права на помилку.
За десять днів мого перебування в цьому відділенні вдалося багато побачити і багато почути, поспілкуватися з медперсоналом і дізнатися про їх професійний шлях, особливості роботи та погляди на наше сьогодення. Признаюся, що ніколи не зустрічала такої чудової людини, як завідуючу цього відділення – Лідію Олександрівну Горбач. Бог наділив її не тільки чудовою фізичною красою, але й багатим внутрішнім світом, неабияким розумом, моральною чистотою і моральною порядністю.
– Ліда Олександрівна, розкажіть, як давно Ви вже працюєте тут?
– Після закінчення інституту я працювала в Славську Львівської області з 1977 по 1980р. Повернувшись до Львова, працювала в кардіологічному відділенні для хворих на інфаркт міокарда. Відділ був створений в 1973 році і до 1977 року функціонував в складі лікарні швидкої допомоги на вулиці Джамбула, а з 1977 року відділ працює в складі комунальної 8-ї міської клінічної лікарні. Таким чином, відділ існує 40 років.
– А чому Ви обрали саме цю професію?
– Вибір професії – важливий крок у житті людини. Свою професію я виносила ще з дитинства. Тим більше, що в роду у нас лікарі. Я вибирала ту професію, що відповідала моїм нахилам і здібностям.
– А в якому році Ви стали завідуючою?
– Цю посаду я займаю з 2004 року.
– За ці 40 років Ви ні разу не пожалкували про вибір професії? Чи, може,
Вас це тільки надихає?
–О, ні. Важко було раніше. Працюєш вдень, потім вночі на чергуванні. Але ніколи такої думки не було, щоб все покинути. Переживання були. Якщо людина хвора, то ти ж до неї не відносишся абияк . Ти розумієш, що в неї є і психічні, і фізичні навантаження. Так що переживання були.

Лікар хоче завжди зробити все якнайкраще і правильно. Але бувають різні випадки, які залежать і від рівня спеціаліста, і від рівня підготовки, і рівня відповідальності. Але ж залежить також і від організму того, кого ти лікуєш. Буває різне, але думати про те, що ми неправильним шляхом пішли, то такого не було.
– Ви казали про те, що у вас були поїздки по Україні. Можете детальніше розповісти?
– Так. Ми беремо участь у симпозіумах, конгресах і конференціях в м. Києві та інших містах України.
Зараз наука розвивається. Може десь на локальному рівні воно не так, як хотілося б, бо залежить ще від економічної ситуації. А, взагалі, люди дивляться, спілкуються між собою, бачать, де і що роблять.
– В планах у Вас є щось запроваджувати ще в найближчому майбутньому?
– Обов’язково. Не можна жити без планів. І не можна зупинятись на досягнутому. Та це залежить не тільки від нашого бажання.
– А за ці 40 років багато нагород маєте?
– Була грамота. Та хіба це важливо? Найбільша подяка, коли хворий каже «дякую». Дуже приємно, коли ти бачиш, що дійсно допомогла людині. А ще більша нагорода і подяка – це видужалі пацієнти.
–Я спостерігала, як починається ваш робочий день. Це постійно так?
– Робота в відділенні починається з ранкових зборів персоналу, так званої “п’ятихвилинки”. Щоденно ординатор відділення одержує інформацію від нічного чергового медичного персоналу про стан хворих, прогнозу тих, що поступили хворих, знайомство з результатами лабораторних, рентгенологічних і інших досліджень, проводять обхід хворих в супроводі медичної сестри. Після обходу лікар приступає до виконання лікувальних і діагностичних маніпуляцій.
Хочу сказати, що у Лідії Олександрівни самостійні, висококваліфіковані фахівці, тому мені хочеться назвати їх імена: Крочак Галина Василівна, Хомцій Любов Іванівна, Горбач Марта Олегвіна, Фостяк Галина Степанівна, Білик Євгенія Дем’янівна, Фірчук Ольга Зіновіївна, Михайлецький Орест Йосипович.
Надзвичайно цікавий, висококваліфікований лікар – рентгенолог Андрій Васильович Херівський. Це людина проста, добродушна, співчутлива і розсудлива. Досить вдало уміє розважити пацієнтів, дати пораду. Культурний і ввічливий. Такі у нього і підлеглі.

Тільки хороші, теплі і добрі слова хочеться говорити на адресу медперсоналу відділення, який удень і вночі невтомно трудиться, рятуючи людей. Я сама відчула їхню турботу й доброту на собі, тому й пишу оці рядки, аби подякувати тим, кому завдячуємо своїм життям. Здоров’я вам, рідненькі, наснаги та сімейного благополуччя.
Я хочу, не замислюючись, сказати ті ж самі теплі і добрі слова про медсестер цієї лікарні, бо кожна медсестра – це господиня в будь-якому відділенні. Від неї залежить, наскільки успішним буде результат лікування. Це її щодня бачать пацієнти і саме до неї звертаються з різними запитаннями.
Звичайно, першу скрипку в лікарні грає лікар, бо він оглядає пацієнта, приймає рішення, контролює медсестер. Лікар є головною особою в лікарні. Але після обстежень пацієнтів і розпису ліків починається робота медсестер і вона може тривати довго. Від терпіння, зусиль, співчуття, сердечної теплоти залежить і ефективне лікування.
Крім основних маніпуляцій, медсестри повинні асистувати і лікарю, коли він надає допомогу пацієнтам.
Кваліфікована сестра милосердя, яка має вищу категорію і багатий досвід роботи, зуміє заздалегідь передбачити, що в певній ситуації може знадобитися лікарю. Вона знає, як правильно і ефективно працювати, щоб допомогти пацієнтові у подоланні хвороби. Сьогодні науково-технічний прогрес істотно полегшує роботу медичних сестер. Різна електронна апаратура вчасно подає сигнал, коли потрібна увага медпрацівника, фіксує основні показники життєдіяльності пацієнта і допомагає виконувати масу різної роботи. Справжньою медсестрою може стати тільки та, яка здатна співчувати, співпереживати, допомагати і підтримувати. Недарма раніше їх називали саме сестрами милосердя.

– Жодного дня не пошкодували, що стали медсестрами, – сказали при розмові зі мною Орися Костенко, Надія Бурик, Оля Нахім та Рома Герус.
–А для мене і самої загадка, де я беру силу і натхнення, бо і у вихідні не вщухають дзвінки, ловлю себе на думці, що раптом моя допомога дуже потрібна людині. І пропадають вихідні і свята, – весело відповіла Уляна Феник.
– А я теж не уявляю себе без цієї професії, хоч і втомлююся добряче, особливо, вночі, коли є важкі хворі і ти не маєш права покинути їх без догляду, – чомусь сумовито сказала Галина Ворончак і добавила:
– Мало приходиться викроїти часу для донечки Ані. Вона закінчує десятий клас навчання в школі і уже потрібно думати про її майбутню професію, але свою я любить над усе.
У цей непростий для всіх нас час достатньо складно не втратити людяності, спостережливості та терпеливості, підтримувати добрі стосунки з колегами по роботі та лікарями. Тому, медицину ми пов’язуємо з лікуванням хворого, а медсестру – з піклуванням про нього.
Такі медсестри – піклувальниці, які люблять людей і мають щире бажання допомогти іншим, крім вище вказаних медсестер, у Лідії Олександрівни є Алла Хрип’як, Світлана Музика, Тетяна Гринасюк, Віра Лещишин, Наталя Пак і Наталя Гачан, Оленка Шурмакевич, Уляна Бобечко, Діана Малицька, Оля Гнідець.
Вони знають, що в професії медсестри помилки недопустимі. Адже потрібно бути дуже уважними при роздачі ліків, коли береться кров на аналіз, ставити крапельницю або просто перевертати хворого.
Отже, найкращі ліки – це любов і турбота. Сьогодні ці слова відносяться як до лікарів, так і до медсестер, робота яких базується на принципах професіоналізму, любові та поваги до людей. Приємно, коли тебе називають «сестричко». А це значить, що ти потрібна комусь.
Пишу цю статтю і згадую своє перебування в цій лікарні, бачу обличчя і лікарів, і медсестер. Навіть сумую за ними, бо привикаю до добрих людей дуже швидко. Та краще бути здоровому та вдома. Чи не так?
Хай Господь благословляє весь медперсонал здоров’ям, силою, успіхом і мудрістю у їхній праці.
Свої віршовані рядки я хочу присвятити Ліді Олександрівні в знак щирої подяки за її талановитість, наше спасіння і чудовий персонал:

Обличчя втомлене й сонливе,
Краса при цьому не спадає.
Воно було і є вродливе,
Та тільки спокою не має.
Людей рятуєте від смерті,
Стараєтесь здоров’я повертати.
Хвороби страх важкі і вперті,
Та всіх потрібно рятувати.
Здоров’я вам і сил, натхнення,
І щастя, успіху у важкий час,
Господнього усім благословення,
А я – молитимусь за вас!

Ангеліна Оборіна –
поетеса, член Національної спілки
журналістів України, проректор і Почесний професор МАЛіЖ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *